Наша адреса:

18015, м. Черкаси,

вул. Митницька, 59.

тел. 63-08-83

Травень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

postheadericon Емоційне вигорання педагогів: причини, профілактика

Щоб досягти великих результатів у зовнішньому світі, нам необхідно попрацювати над світом внутрішнім, удосконалити себе.

Наталія Баранова

Ознаки емоційного вигорання:

1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:

  • брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу )
  • стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»)
  • безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

2. Відчуття самотності, що виявляється:

  • у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег
  • у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування
  • у неможливості нормального емоційного контакту з учнями та колегами.

3. Емоційне виснаження, яке виявляється:

  • У зниженні ціннісного ставлення до життя
  • У байдужості до всього, навіть до свого особистого життя
  • У втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.

Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.

Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

Напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

Опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з’являється відчуття самотності;

Виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв’яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

Прийоми швидкого реагування при стресі

  • усміхнутися, пожартувати
  • пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок)
  • виконати певні рухи на кшталт потягування
  • звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном
  • розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні
  • уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях
  • виконати вправи з релаксаційного дихання
  • висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.

Вправи керованого дихання

Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:

  • «Я – Лев» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
  • «Я – камінь» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
  • «Я – квітка» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;
  • «Я – спокійна» – глибоко вдихніть і повільно видихніть.

Професійне вигорання: про допомогу собі й колегам

Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу та спричиняє спустошення емоційних, енергетичних та особистісних ресурсів людини. Не всі люди схильні до професійного вигорання. Щоб з’ясувати, хто з працівників має потенційний ризик, зверніть увагу на найвпливовіші чинники.

Особистісні

Працювати в дитячому садку — значить активно й багато спілкуватися без змоги усамітнитися для відпочинку. Тому першими страждають інтроверти та люди, чутливі до гучних звуків, активної тактильної взаємодії та нескінченного хаосу. Психологічне напруження від впливу цих чинників накопичується, і людина стає роздратованою.

Ще одна риса, яка провокує швидке вигорання, — схильність до перфекціонізму. Такі працівники залежні від думки авторитетних колег та адміністрації. Вони можуть пожертвувати своїм вільним часом, нічним відпочинком чи сімейними справами, щоб виконати завдання якнайліпше. Не отримуючи за це адекватної, на їхню думку, винагороди, вони докладають іще більше зусиль. Це замкнуте коло гарантовано призводить до професійного вигорання.

Емоційний інтелект — важлива навичка у профілактиці та подоланні професійного вигорання. Людина, яка погано розуміє свої почуття й емоційні стани та не може впоратися з емоційним афектом, починає відчувати себе ізольованою від колективу.

Організаційні

Організаційні труднощі також впливають на розвиток професійного вигорання. Зокрема, відсутність або незручність умов для ефективної праці та відпочинку, авторитарне керування, надвисока регульованість робочих процесів без змоги виявляти спонтанність та ініціативу, високе навантаження, ненормований робочий графік тощо. Звісно, досвідчені педагоги вміють із цим упоратись. А ось із девіантною поведінкою та крайніми виявами дезадаптації вихованців навіть їм буває складно.

Рольові

Міжособистісні конфлікти та психологічна несумісність певних працівників неабияк впливають на емоційний стан колективу. А якщо він не здатен працювати злагоджено, то в роботі з’являються невпорядкованість і дисонанс. Працівники не бажають підтримувати одне одного чи взагалі бояться звернутися по допомогу. Проблеми, що стосуються посадових обов’язків, їх розмежування та деталізації, теж можуть призвести до професійного вигорання.

Медична сестра консультує щодо стану здоров’я родичів працівників. Музичний керівник організовує вечірки для персоналу дитячого садка. Практичний психолог проводить приватні консультації без відшкодування витраченого на це власного часу.

До чинників цієї групи також належить відчуття внутрішнього протиріччя, коли працівник має піклуватися про сім’ю та водночас бажає розвиватися професійно. Найбільш уразливі до цього стану жінки, а саме вони здебільшого працюють у дитячих садках.

Як розпізнати

Японські дослідники дійшли висновку, що багато працівників на межі професійного вигорання страждають від залежностей: співзалежні взаємини, харчові розлади, хімічні залежності від нікотину, алкоголю, кави тощо

Зазвичай професійне вигорання поглиблюється поступово, тому є час його помітити. Однак нерідко працівник довго й гадки не має, що саме через це знизилася якість його життя та погіршилося самопочуття. Найпоширеніші маркери професійного вигорання допоможуть вам розпізнати його якомога раніше.

Емоційне спустошення — стан, у якому людина відчуває хронічну втому, безпідставну тривогу та знижений емоційний фон. У цей період у неї також можуть з’явитися шкідливі звички, залежності та складнощі зі сном — безсоння або навпаки тривалий сон без відчуття відпочинку та бадьорості.

Деперсоналізація — втрата відчуття власного Я, цінності власної думки. Фахівець стає залежним від думки інших, втрачає цікавість до колективних обговорень, пошуку рішень. Іноді деперсоналізація трапляється й у ставленні до вихованців. Педагог сприймає їх як об’єкти для виховної практики, а не як дітей, маленьких особистостей. Часто в такому стані він використовує прізвища замість імен, стає емоційно відчуженим та авторитарним. Він маніпулює вихованцями, пояснюючи це користю для них. А коли діти чинять опір, стає роздратованим і злим.

Передумова вигорання — зайва залежність від праці.

Матіас Буріш

Знецінення професійних досягнень, що має два вектори. Перший — фахівець часто знецінює власні досягнення та вплив на загальний робочий процес. Він вважає, що інші працюють ліпше, йому ніколи не вдається так швидко упоратись із певною проблемою, з ним діти заспокоюються гірше тощо. Другий вектор — педагог вважає, що вихованці чи їхні батьки знецінюють його досягнення та зусилля.

Звуження особистісного простору та сфери вподобань до меж роботи. Працівник забуває про свої хобі та повністю заглиблюється в роботу. Однак професійна активність без матеріальної чи моральної винагороди та відчуття задоволення руйнує особистість. Тому відмова від потреб, не пов’язаних із професійною діяльністю, загрожує почуттям самотності, віддаленості від родини та друзів.

Якщо людина просто закриватиме очі на невдачі та постійно гратиме позитивну особистість, вона швидко стане емоційно виснаженою.

Які стадії

Професійне вигорання можна порівняти зі сходами. Дізнайтеся, на скільки сходинок уже зійшов педагог, щоб зрозуміти, які кроки знадобляться, щоб повернути його до нормального професійного стану. Зауважте, що кожна наступна «сходинка» містить усе, що було на попередніх, разом із новими симптомами.

Попереджувальна

На попереджувальній стадії працівник сильно зацікавлений робочим процесом. Щоб не переплутати це з професійним зростанням, зверніть увагу, чи наявні та як наповнені інші його сфери життя. За професійного вигорання вони мінімізовані або відсутні взагалі. А коли ви про них запитаєте, то почуєте пасивно-агресивний коментар у свій бік. У цього працівника також скорочений час для відпочинку, зміни у якості сну й уваги, почутті гумору тощо.

Перша стадія вигорання

Сигнал про вступ у наступну стадію — втрата цікавості до роботи й відчуження у відносинах із колективом. Педагог усе частіше дратується та все рідше відчуває емоційне піднесення й позитив. Він ставиться до вихованців негуманно та забагато їх контролює. Власні невдачі заперечує або звинувачує в них колег. Замість емпатії педагог виражає байдужість і цинізм, саркастично висловлюється та подеколи закликає до робочого саботажу.

Друга стадія вигорання

Відчуження працівника стає все більш помітним. Він уже не в змозі приховувати та стримувати всередині негативні почуття до оточення й роздратування. Часті супровідники таких зривів — почуття провини та сорому, здатні отруїти останні спалахи радості й цікавості. Вони ще тяжчі, якщо людина не розуміє справжніх причин свого стану. Вона хитається між депресією та агресією й перебуває лише в їх крайньому ступені.

Виснаження

Що глибший ступінь професійного вигорання, то частіше людина замислюється над зміною сфери діяльності

На стадії виснаження людина має глибинні розлади світосприймання. Здатність до емоційної реакції стає плоскою, а оточення забарвлене лиш у «біле та чорне». Також можуть з’явитися гострі психосоматичні вияви: довготривалий головний біль, розлади ШКТ, стійке безсоння, нудота, запаморочення, розлади харчової поведінки тощо.

Зневіра та відчай

Людина відчуває безпорадність, порожнечу, безглуздість праці або навіть життя. Тіло має специфічний «емоційний панцир»: повільність, скам’янілість, імпульсивність і хаотичність рухів. Обличчя ніби пусте, за виразом складно зрозуміти стан людини.

Педагог на цій стадії потребує професійної допомоги психотерапевта, невролога та інших фахівців. Йому варто припинити роботу в колективі, доки він не відновить стан професійного здоров’я.

У європейських країнах на останньому ступені вигорання подеколи надають інвалідність і призначають довготривалу реабілітацію. Ігнорування професійного вигорання такого рівня може призвести до загрози життю особистості.

Отже, глибокий ступінь професійного вигорання потребує допомоги профільного фахівця. Практичний психолог може діагностувати професійне вигорання, але не лікувати його.

Як подолати

Перші стадії професійного вигорання, які вчасно діагностували, педагог здатен скорегувати самостійно. Головне — бажання та підтримка.

Мудрість — риса, якої набувають із досвідом. А досвід неможливо здобути, не помиляючись. Професійне вигорання може трапитися майже з кожним, тож не варто його соромитись і замовчувати. Визнаючи цей стан, людина здатна прийняти дійсність і спрямувати свої зусилля на подолання кризи.

Як завадити професійному вигоранню

  • Навчіться розуміти та розрізняти свої почуття. Гнів, роздратування, занепокоєння, сором, страх трапляються з усіма. Заперечуючи ці почуття, ви не розв’язуєте проблему, а загострюєте її. Якщо ви усвідомили наявність одного з цих почуттів, зробіть глибокий вдих і видих, зупиніться на кілька хвилин. Запитайте в себе: «Що могло спричинити цю емоцію?», «Чому мені це так відчутно?», «Чи можу я розділити свої почуття з кимось? Чи потребую я підтримки, допомоги, поради?», «Що мені потрібно зараз для емоційного балансу?» тощо.
  • Привчайте себе починати розмову описом своїх досягнень та успіхів, якщо ви часто потребуєте поговорити з кимось про свої невдачі та проблеми. Поступово ви навчитеся бачити обидві сторони вашої професійної діяльності. Це допомагає гармонізувати та врівноважити емоційний стан.
  • Навчіться просити про допомогу й отримувати її. Спочатку це буде складно, ви можете боятися, що вас засудять, що інші побачать вас нездібним подолати якісь професійні труднощі. Проте розподіл завдань, навантаження й обов’язків зумовить більше нагод виявити професійні здібності та навички.
  • Не поспішайте відмовлятися від допомоги чи співпраці. Дозвольте собі прийняти допомогу, і ви одночасно потішите того, хто її запропонував. Якщо ви сумніваєтесь у компетентності та рівні професіоналізму цієї людини, обговоріть спочатку план дій — що саме і в яких межах ви згодні їй делегувати.
  • Не очікуйте, що переживання покинуть вас самі собою. Найкорисніше, що ви можете зробити для себе, — зайняти активну позицію. Це найчарівніша з усіх чарівних паличок у всьому світі!
  • Привчіть себе дотримуватися режиму дня. Час для відпочинку, сну та їжі мають завжди бути у вашому розкладі. Щоб не пропустити їх, зробіть нагадування в телефоні чи записнику. Заплануйте реальні строки, які ви приділите відпочинку. Чесність із собою допомагає тримати контакт із реальністю та поступово розвивати корисні навички.
  • Зберіть «банк ідей» для вільного часу та відпочинку, якщо ви не можете дозволити собі повну бездіяльність. Ретельно перевірте, чи відокремлені ці ідеї від вашої професійної діяльності. Адже відпочинок — це, перш за все, зміна активності. Тож займіться чимось, що відрізняється від вашої звичної роботи.
  • Сприймайте подолання професійного вигорання як життєвий виклик, який здатен підсилити та розвинути вас як особистість і професіонала. Внутрішній ресурс є в кожного, але глибина, на якій захований цей скарб, відрізняється. Тож не порівнюйте свою швидкість виходу з кризи з чиєюсь іншою.
  • Знайдіть цікаве хобі, яке допоможе розкрити ваш творчий потенціал. Ви не маєте ставати професіоналом у цій справі, головне — отримувати задоволення від процесу.
  • Вивільняйте пригнічені емоції та почуття. У цьому допоможуть медитація, практика «майндфулнес», інтуїтивний спонтанний танець або спів. Спробуйте різні варіанти та знайдіть, що підходить саме вам.
  • Навчіться усвідомлювати та проживати сум і втрату. Іноді ми не здатні прискорити якісь процеси чи досягнути результату в бажаній формі. Відпустіть минулі невдачі та рухайтеся далі.

Нас можна знайти на facebook